Уявіть таку ситуацію – по певній дистанції йдуть дві людини однакової фізичної статури. Тільки одна йде без нічого, а інша несе на спині важкий рюкзак з камінням і постійно додає собі ще й ще каміння. Як ви вважаєте, кому з них буде легше йти? Хто зможе більше пройти? І хто з них зможе насолодитися навколишніми краєвидами? Думаю, відповідь очевидна – та, яка йде без важкої ноші.
Ця відповідь заснована на логічному висновку. Але чомусь так важко відповісти на це питання з позиції душі, додавши уточнювальну інформацію, що каміння на спині людини – це образи, які вона накопичує протягом життя й носить у собі. Вони заважають їй йти, тягнуть до землі. Через них вона не може насолоджуватися своєю дорогою, помічаючи яка чудова природа. З ними людина зможе пройти набагато менше і зробить вона це важче, ніж якби вона йшла без нічого. Але чомусь вона не полишає цей тягар…
«Пробачити чи не пробачити? Йти без нічого або тягнути на собі важке каміння?», - кожен з нас періодично постає перед цією дилемою. Логіка підказує, що це каміння нам не потрібне, а душі іноді так хочеться довше їх поносити. Показати їх своїм знайомим, не забуваючи розповісти, як з тобою незаслужено вчинив поганий чоловік і почути у свою адресу слова втіхи. Потім покласти свої «скарби» у рюкзак та надіти на спину. Також за інерцією вчинити з другим, третім, десятим та рештою каменів, які в якийсь момент заберуть у неї можливість рухатися вперед.
І так буде допоки людина одного разу не усвідомить своє становище та не поставить собі ключові питання: «Непрощення – допомагає мені в житті чи заважає? Чи хочу я й далі витрачати на це свій час, ресурси, сили, або я хочу бути вільною?» Адже тільки коли людина приходить до розуміння, що її життя занадто цінне, щоб проживати його в образах, а її шлях прекрасний і краще ж для неї самої, якщо вона його пройде без каміння, вона вирішує пробачити кривдникові.
Чи є різниця між прощенням та примиренням?
Є думка, що ці два поняття ідентичні. Що обов'язково за прощенням слідує примирення. Тобто після того, як ми прийняли рішення пробачити людині, нам ніби слід продовжувати з нею спілкування, стосунки тощо. Насправді це помилкова думка. Прощення – це односторонній акт. Коли ми вирішуємо відпустити образу, біль, розчарування та віддати цю людину на суд Божий. Прощення потрібне для нас самих.
А примирення – це двосторонній акт. Це питання наших кордонів та взаємин. Коли наш кривдник усвідомлює, що вчинив з нами неправильно, вибачається і робить все для щирого примирення. Тоді ми вже вирішуємо, чи хочемо ми відновлення цих відносин і якими вони будуть після примирення.
Що потрібно знати про прощення?
- Пробачити – це не означає й надалі дозволяти з собою негарно поводитися.
- Пробачення – це не терпимість та пасивне мовчання.
- Пробачити – це не вдавати, що нічого не сталося. Зрештою це може призвести до пасивної агресії. Людина повинна зрозуміти, що вона щось зробила не так та має змінити свій шлях.
- Вибачити – це не означає виправдати кривдника. Все потрібно називати своїми іменами.
- Вибачити – це не означає, що кривдник не буде винний у скоєному.
- Час не лікує образи. Так, через час наша психіка відокремлює хворобливу складову та ховає її у надрі пам'яті під товстий шар пилу. Але рано чи пізно воно може вилізти назовні, посиливши біль.
- Не слід заперечувати біль та применшувати завдані збитки. Без визнання свого болю неможливо прощення.
- Не можна придушувати емоції, бо це може вилитися у депресію та інші фізичні хвороби.
- Відчувати образу – це нормальна реакція, а ось жити в образі – руйнівно для нашого тіла та душі.
Плюси прощення:
- Коли я прощаю, я беру відповідальність за своє життя. Приймаю рішення, що більше не хочу жити під впливом того поганого, що зі мною сталося.
- Коли я прощаю, я вирішую стати головним у своєму житті.
- Коли я прощаю, я виходжу зі стану жертви та вічно ображеної та обділеної людини.
- Коли я прощаю, я стаю вище над ситуацією та кривдником. Моя душа виявляє милосердя, благородство та пишність.
- Коли я прощаю, я стаю цінним для себе.
- Коли я прощаю, я отримую внутрішнє та фізичне зцілення.
Етапи прощення
Бувають ситуації, коли людина хоче пробачити та пробачає, але здається, що нічого не відбувається. Образа залишається на місці. Чому так відбувається? Річ у тім, що образи дуже схожі на ранки. Для однієї ранки достатньо раз помазати маззю, і вона перестає боліти. А є серйозні рвані рани, які потрібно зашивати, робити перев'язки та постійно мазати. Для їх загоєння потрібен деякий час. Так і рани від образи є дуже серйозні, які за 1 раз пробачити не вдасться. Потрібен час та лікування.
Що робити, якщо немає сили для прощення?
Дуже допомагають роздуми про Боже прощення людей. Коли ми розмірковуємо, що святий Господь простив людству всі гріхи. Не тому що ми на це заслуговували, а тому що Він люблячий, великий, милосердний. Цей приклад дає нам сили проявляти милосердя до інших людей, які нам завдали болю.
Висновок:
Пробачати чи не пробачати – це особисте рішення кожної людини, її вільна воля. Безумовно, є різні випадки, і серед них є й дуже важкі. У таких ситуаціях краще звернутися за допомогою до психолога або психотерапевта. Але в більшості випадків, якщо людина прийшла до розуміння, що вона хоче пробачити, що образи їй заважають у житті, вона це може зробити самостійно. Головне зрозуміти – що легше йти своїм шляхом без зайвого тягаря і що каміння від образ – це зовсім не скарб.
